Логотип Черкасского Юридического Бюро



Проблеми законодавчого регулювання договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

В умовах ринкової економіки договір є універсальною правовою моделлю організації та регулювання відносин між її учасниками. Цивільно-правовий договір забезпечує впорядкування майнових відносин суб'єктів, надаючи їм необхідної законодавством правової форми, виступає засобом реалізації прав та інтересів учасників правовідносин, засобом поєднання узгодженого волевиявлення сторін.

Договори у сфері інтелектуальної діяльності відіграють подвійну роль. Вони виступають юридичною формою, яка у найповнішій мірі дозволяє творцю реалізувати комплекс належних йому прав. Разом з тим вони є способом забезпечення потреб суспільства у продуктах духовного виробництва, знаряддям руху творчого результату від творця до кінцевих споживачів творчого досягнення.

Незважаючи на те значення, яке відіграють договори у сфері інтелектуальної власності, в юридичній літературі та на рівні законодавства відсутній єдиний підхід до системи договорів у сфері інтелектуальної власності. Норми чинного законодавства, що визначають види та істотні умови цих договорів, досить часто суперечать одна одній чи обмежуються лише поверхневою регламентацією правовідносин, що виникають з приводу укладання та виконання договорів у сфері інтелектуальної власності.

Різниця у наукових поглядах на механізм регламентації відносин з приводу результатів творчості спричинила виникнення значної кількості правових позицій щодо системи договорів у сфері інтелектуальної власності.

По-різному врегульовані договори у сфері інтелектуальної власності також у чинному законодавстві. Договорам у сфері інтелектуальної власності присвячена Глава 75 ЦК України "Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності". Проте норми щодо регулювання договірних відносин інтелектуальної власності містяться також в інших частинах ЦК України. До таких можна віднести норми Глави 76 "Комерційна концесія" та Глави 62 "Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт". Ст. ст. 429 - 430 стосуються розподілу майнових прав на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору чи за замовленням, а ч. 3 ст. 436 ЦК України присвячена регулюванню договірних відносин між співавторами. Однак форму та істотні умови такого договору між співавторами вона не закріплює

На рівні спеціальних законів також існують протиріччя. Так, у ст. 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права" зазначається, що передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.

Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" закріплює право власника патенту передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) та право надати дозвіл (ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору. Подібні різновиди договірних конструкцій використовуються законодавцем також у сфері інших об'єктів промислової власності (щодо знаків для товарів і послуг - ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", топографій інтегральних мікросхем - ст. 16 Закону України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" тощо).

ЦК України у ст. 1107 містить перелік договорів у сфері розпорядження майновими правами на об'єкти інтелектуальної власності. До них належать: ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності; ліцензійний договір; договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Наразі ЦК України найбільш повно регулює договори у сфері розпорядження майновими правами інтелектуальної власності (Глава 75). Такі договори відрізняються від інших видів цивільно-правових договорів рядом ознак:

1) специфікою об'єкта - об'єктом таких договорів є результати творчої діяльності, що визнані у встановленому порядку об'єктами промислової власності, а також твори літератури науки, мистецтва, об'єкти суміжних прав, режим правової охорони яких не потребує додаткової реєстрації;

2) особливостями предмета - предмет цих договорів відображає специфіку правомочності розпорядження результатами творчості та може охоплювати передачу всього комплексу майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності чи надання права на використання об'єкта в обсязі і у межах, визначених договором;

3) суб'єктним складом - суб'єктами правовідносин у сфері розпорядження майновими правами інтелектуальної власності можуть бути будь-які фізичні особи. При цьому, самостійно розпоряджатися майновими правами на об'єкти інтелектуальної власності особа може з моменту досягнення 14-річного віку. До цього віку майнові права та обов'язки неповнолітніх осіб у цій сфері здійснюють їх батьки або опікуни;

4) формою укладання - обов'язкова письмова форма всіх договорів у сфері розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, недодержання якої має наслідком їх нікчемність (за винятком договору про опублікування твору в періодичних виданнях). Договори про передання майнових прав на об'єкти промислової власності підлягають обов'язковій державній реєстрації;

5) договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності мають консенсуальний, двосторонній та оплатний характер.

Недоліки чинного законодавства щодо регулювання відносини у сфері розпорядження майновими правами інтелектуальної власності відобразилися на практиці. Зокрема, у наступних випадках.

По-перше, Глава 75 ЦК України поряд з ліцензійним договором в якості самостійної договірної моделі виділяє ліцензію на використання об'єкта інтелектуальної власності.

У юридичній літературі як приклад таких ліцензій наводяться правочини щодо комп'ютерних програм. Хоча, якщо проаналізувати зміст таких договорів, слід відзначити, що вони спрямовані не на надання прав інтелектуальної власності - ці права залишаються за виробником комп'ютерної програми - власнику носія надається можливість використовувати програми шляхом її встановлення на власному комп'ютері. Але це право і так йому надане в силу договору купівлі-продажу матеріального носія комп'ютерної програми та положень чинного законодавства. Тобто, по суті, права інтелектуальної власності не надаються особі, яка придбала носій програми. Вони залишаються у виробника.

Згідно положень ст. 1107 ЦК України ліцензія та інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності мають бути укладені письмово. Згідно ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному чи кількох документах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Однак таку ліцензію на використання комп'ютерної програми, зміст якої відображений в електронній формі, не підписує ні виробник, ні користувач програмного забезпечення, а отже, така ліцензія не має з позиції ЦК юридичного значення та є нікчемною.

По суті ліцензія як дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності завжди є складовою ліцензійного договору та не може існувати як окремий документ, оскільки такий дозвіл має передбачати територію і строк дії прав ІВ, перелік прав, що надаються, та плату за надані права. Тому такий дозвіл має містити істотні умови ліцензійного договору, а сам дозвіл разом з умовами його надання є ліцензійним договором.

По-друге, Закон України "Про авторське право і суміжні права" виділяє такі види авторського договору, як авторський договір про передачу виключного права на використання твору та авторський договір про передачу невиключного права на використання твору. Однак Закон дає визначення виключного права лише як майнового права особи щодо твору, виконання, фоно- та відеограми та іншого об'єкта суміжних прав. Логічно випливає, що оскільки виключне право - це майнове право, то невиключне - це особисте немайнове право інтелектуальної власності. Загальновідомо, що особисті немайнові права не можуть бути відчужені на підставі договору - це суперечить конструкції такого права як немайнового блага, що є невід'ємним від особи та позбавлене економічного змісту.

Лише на підставі системного тлумачення Закону у його порівнянні з ЦК України можна прийти до висновку, що авторський договір про передачу невиключного права - це договір про надання невиключного дозволу на використання творів чи об'єктів суміжних прав. Оскільки договірною формою відчуження (передачі прав) інтелектуальної власності на твір є авторський договір про відчуження авторських прав. Тобто за авторським договором про передачу невиключного права здійснюється надання майнових авторських прав на умовах невиключного дозволу (ліцензії), іншими словами, права не передаються (не відчужуються), правонабувач лише отримує дозвіл на їх використання у межах, встановлених умовами цього договору. Та все ж існування такої термінології у Законі може вводити в оману осіб, які не є спеціалістами в сфері інтелектуальної власності.

По-третє, ст. 429 ЦК України закріплює, що майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать спільно працівникові та фізичній або юридичній особі, де або в якої він працює, якщо інше не встановлено договором. На рівні спеціального законодавства про інтелектуальну власність (ст. 16 ЗУ "Про авторське право і суміжні права", ст. ЗУ "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі") залишився закріпленим підхід щодо належності майнових прав на службовий об'єкт інтелектуальної власності роботодавцеві. На сьогоднішній день ця колізія між ЦК та спеціальними законами вирішується на користь ЦК як основного акта цивільного законодавства (ст. 4 ЦК України). Однак залишився нерозв'язаним комплекс питань, пов'язаних зі створенням таких службових результатів творчої діяльності. А саме:

- яка природа такого договору;

- чи має право працівник у зв'язку із створенням цих об'єктів на одержання додаткової винагороди, крім своєї заробітної плати;

- у якій формі має бути оформлене доручення роботодавця щодо створення таких службових об'єктів (у вигляді умови трудового договору, наказу, посадової інструкції, службового завдання тощо);

- яким чином має бути ідентифікований такий об'єкт інтелектуальної власності в таких наказах чи умовах договору;

- як співвідноситься положення трудового договору щодо передачі прав на створені працівником службові об'єкти з нормою ч. 3 ст. 33 ЗУ "Про авторське право і суміжні права", що предметом договору про передачу прав на твір не можуть бути права, яких не було на момент укладання договору. Подібне положення закріплене в ч. 5 ст. 1109 ЦК та передбачає, що предметом ліцензійного договору не можуть бути права, які на момент укладання договору не були чинними тощо.

По-четверте, ст. 430 ЦК України визначає, що майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать спільно творцеві цього об'єкта та замовникові, якщо інше не встановлено договором.

Чітко не зрозуміло, про який договір замовлення йде мова в цій статті. Про договір підряду, що передбачає передачу результату замовникові? Але за договором підряду права інтелектуальної власності замовникові не передаються. Можливо, йдеться про договір про створення за замовленням і використання об'єкта інтелектуальної власності (ст. 1112 ЦК), але такий договір має містити положення щодо способів та умов використання об'єкта інтелектуальної власності замовником. Тому якщо ці положення не визначені, то істотні умови такого договору непогоджені, а він є неукладеним. Чи йде мова про третій вид договору? На жаль, чинне законодавство про це більше нічого не говорить, тому єдине, що можна рекомендувати сторонам договору - чітко фіксувати положення про розподіл майнових прав інтелектуальної власності на створений об'єкт.

По-п'яте, чинне законодавство передбачає обов'язкову письмову форму договорів у сфері розпорядження правами ІВ та реєстрацію таких договорів, якщо ними передаються права на об'єкти, чинність прав на які залежить від їх державної реєстрації (ч. 2 ст. 1114 ЦК України). На сьогодні таку реєстрацію здійснює Державна служба ІВ. Законодавча вимога реєстрації таких договорів пов'язана із необхідністю внесення змін до відповідних реєстрів у зв'язку зі зміною особи правоволодільця.

Однак існує ряд договорів, предмет яких може передбачати передачу прав ІВ, які не реєструються. Наприклад, установчий договір, на підставі якого як вклад до статутного фонду юридичної особи передаються майнові права ІВ. Згідно ч. 3 ст. 424 ЦК майнові права ІВ можуть бути вкладом у статутний капітал юридичної особи чи предметом договору застави. З моменту реєстрації юридичної особи статутний фонд є об'єктом власності новоствореного суб'єкта, якому також належать такі майнові права ІВ. Тому установчий договір, яким передаються права ІВ на об'єкти, що підлягають державній реєстрації (торговельні марки, винаходи, промислові зразки тощо), за змістом ч. 2 ст. 1114 ЦК також має реєструватися в Державній службі ІВ. Це ж саме стосується і випадку звернення стягнення на майнові права ІВ, що були предметом договору застави. Звернення стягнення на предмет застави призводить до зміни особи - власника прав, а тому має згідно ст. 1114 ЦК додатково реєструватися.

Проблеми існують також у сфері реєстрації договору комерційної концесії. Згідно ст. 1118 ЦК такий договір підлягає державній реєстрації органом, що здійснив державну реєстрацію правоволодільця. Проте на сьогоднішній день райдержадміністрації, що здійснюють реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, не здійснюють реєстрацію договорів комерційної концесії.

По-шосте, ч. 3 ст. 436 ЦК України містить положення щодо договору про співавторство, а саме "відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно". Подібне положення закріплюється ст. 13 ЗУ "Про авторське право і суміжні право". Що це за договір? Яка його правова природа і чи належить він до договорів щодо розпорядження правами інтелектуальної власності? Яка форма його укладання? На жодне із цих питань чинне законодавство не дає відповіді, хоча на практиці досить часто створюються твори у співавторстві. Вбачається, що такий договір має ознаки як договорів про спільну діяльність, так і договорів у сфері інтелектуальної власності. Однак необхідне більш детальне його правове регулювання.

Підводячи підсумок, можна зазначити про існування й інших проблем договірного регулювання відносин у сфері інтелектуальної, творчої діяльності, що є наслідком недоліків та суперечностей чинного законодавства, відсутності стійких теоретичних підходів правової охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Вирішення цих та інших проблем у сфері інтелектуальної власності є перспективним завданням вітчизняної правової системи, яке потребує свого нагального розв'язання.

‹‹ вернуться назад

г. Черкассы
ул. Героев Сталинграда,22А
2 этаж, офис 209
тел.: /0472/ 56-09-10
e-mal: ch_lawoffice@ukr.net
© 2009 "Черкасское юридическое бюро"